>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

четвер, 28 вересня 2017 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 52. Вікторія Зенгва


Як Ви стали перекладачем?

У 2013 році в лютому захистивши кандидатську дисертацію за темою «Художня антропологія прози М. Хвильового: герой як феномен культури» і в травні народивши середульшу доньку, я опинилася без роботи, проектів й уявлення, чим професійно займатися далі, в, так би мовити, справжньому декреті. Жахливішого періоду не пригадаю за все своє життя. Я справді страждала від своєї нереалізованості, тож вирішила зайнятися «хоч чим-небудь». Спершу я писала рецензії на кандидатські дисертації, які захищалися в той час, автореферати мені підкидав колишній науковий керівник Юрій Миколайович Безхутрий. Потім стала писати рецензії на книжки на «Друзі читача». Це, звісно, давало поживу для мозку, але я мріяла про великий проект, щось на кшталт дисертації, який би дав мені змогу недосипати, недоїдати і загалом широко розвернути своє нездорове працелюбство. Як зараз пам’ятаю, я шинкувала на кухні капусту до символічного борщу, коли мені сяйнула думка підтягнути англійську (це, здається, не зайве нікому й ніколи). Як раціональна домогосподарка, я не могла підтягувати англійську просто так, без користі для родини, держави й справи престижу української мови. Оскільки ще в аспірантурі я зіткнулася з тим, що українських перекладів навіть класики світової літератури мало й дістати їх складно (або принаймні не так просто, як мало би бути в Україні), то вирішила перекладати. Але що? 2013 року Нобелівську премію з літератури отримала канадська письменниця Еліс Манро, «домогосподарка від літератури», з якою я відчувала певну спорідненість. Тож того ж вечора зателефонувала своїй подрузі по аспірантурі Юлії Кириченко, яка теж томилася (а, може, й не томилася) в декреті, й запропонувала їй разом підтягувати англійську перекладаючи просто для себе «Too much happiness» Еліс Манро. Авантюра Юлі, здається, сподобалась, і ми почали. У процесі виявилося, що мені подобається художній переклад, Юля зрозуміла, що це не для неї, але почала перекладати комерційні статті. А головне ми почувалися зайнятими, потрібними, і з перекладу Еліс Манро для себе відкрилися якісь перспективи. Тричі відредагувавши текст повісті «Забагато щастя» і зрозумівши, що мені було би за нього, раптом що, не соромно, я почала тицятися по видавництвах. 2014 рік, усім не до Еліс Манро, тож мені скрізь відмовили. На якийсь час я облишила спроби опублікувати свій переклад, але перекладання вже стало мені як наркотик, тож я і далі перекладала в стіл. 2015 року, кинувши свої переклади й куце резюме на диск, я прийшла до «Клубу Сімейного Дозвілля». Щодо Еліс Манро мені відмовили й тут, але запропонували перекласти «Сталевого Щура» Гаррі Гаррісона. І я це зробила. Так я стала перекладачкою. Важливо навіть не те, що це ідеальна для мене робота, яку я ніжно люблю, а те, що одна із моїх «кухонних» ідей спрацювала, хоч мало хто в це вірив.

Щодо Еліс Манро, то мій переклад оповідання зі збірки все-таки надрукували у «Всесвіті». А всю збірку українською нещодавно опублікувало Видавництво Старого Лева, на жаль, не в моєму перекладі. Тексти треба вміти відпустити. Але я ніколи не забуду, яку роль Еліс Манро відіграла в моєму житті. Та і її поради, як працювати з малими дітьми на руках, допомогли.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з англійської на українську. Все. І це сюжет моїх нічних жахіть. Наче всі читачі вже знають англійську і я сиджу без роботи. Тож хочу оволодіти ще однією мовою. Але якою, ще не знаю, для художнього перекладу треба закохатися в культуру, а поки що для мене «всі парубки гарні, та єдиного немає». Та й часу де взяти, троє дітей і переклад – і доби як не було. Щодо української мови, то тут ясно. «Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». На щастя чи на жаль, як саркастично зазначав наш викладач діалектології Анатолій Ананійович Сагаровський. А щодо англійської. Клішоване речення «Без англійської зараз ніяк» долинуло й у село Високопілля, де я народилася й виросла. І моя мама сприйняла його серйозно. Якось так.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

У книзі «Досвіди перекладу» Умберто Еко, цитуючи вже не пригадаю кого, написав: «Перекладаючи прозу, тримайтеся змісту, перекладаючи поезію, тримайтеся слів». Із цієї фрази можна зрозуміти, що перекладач прози і перекладач поезії – це дві різні професії. Є люди, які володіють ними обома. Але мені здається, що я до таких не належу. Не останню роль тут відіграє і фінансовий аспект, адже поезія – це зазвичай складна робота на малу кількість знаків, яку я, напевно, просто не можу собі дозволити. Тому поезію намагаюся не перекладати, хіба якісь уривки в прозових текстах. Можливо, колись у кабінеті з вікном, що виходить у трояндовий сад… Щодо прози. Спершу перекладаю на чернетку, паралельно вивчаючи тему. Наприклад, коли перекладала «Космічну Одіссею 2001» Артура Кларка, багато читала про еволюцію та дослідження космосу. Цю книгу колись у часи студентства я читала російською і пам’ятаю, що там Задивленого на Місяць та його плем’я називали пітекантропами. Ознайомившись із відповідною літературою, я зрозуміла, що пітекантропами вони бути ніяк не могли, бо це гілка людиноподібних, яка зайшла в глухий кут і представники якої зрештою вимерли, а до людей еволюціонували австралопітеки, як, власне, я і називаю цих персонажів у перекладі. Щодо самого Кларка, то він називає їх man-apes (людино-мавпи), а оскільки в англійській мові не надто турбуються щодо повторів, то може вживати це слово по десять разів у реченні. Другий раз перечитую текст як редактор, шліфую мову і виправляю ті місця, де могла припуститися помилок через незнання якихось фактичних деталей. Третій раз перечитую текст після редактора, намагаючись сприймати його як відсторонений читач і виправляти ті місця, які здаються такому читачеві кострубатими. Зізнаюся в найстрашнішому: я використовую ґуґл перекладач. Звісно, не перекладаю фрази чи речення. Провівши власне невеличке дослідження, можу твердити, що це безнадійна справа. Але ґуґл-перекладач зручний тим, що для окремих слів одразу ж видає синонімічний ряд, з якого можна обрати потрібне, якщо раптом слово вилетіло з голови, а ще для уточнення можна перекидати слова на польську чи російську, не порпаючись по три години в паперових словниках. Часто доводиться також використовувати англійські тлумачні словники, словники ідіом. Коли я починала перекладати, то зазирати до російських чи польських перекладів мені здавалося чимось принизливим, зараз я вже не страждаю такими комплексами, тож у складних місцях можу глянути, як впоралися колеги з тими чи іншими викликами нашої професії. Звісно, я не копіюю їхні рішення, але можу взяти їх до уваги, якщо вони здадуться мені вдалими. Коли видавництво дає мені перекладацькі примірники книги, намагаюся одразу їх не відкривати, бо тут же хочеться щось переписати. Це інстинкт. Тексти можна шліфувати вічно.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Перекладачем працюю другий рік. Досі все відбувалося так. Десь за тиждень до кінця попереднього контракту приходить замовлення на новий роман. День-два дивлюся текст, думаю, за особистими обставинами розраховую терміни, в які можу вкластися.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

З усього обширу застосування філологічної освіти я, напевно, якоюсь мірою підсвідомо обрала саме перекладацтво, бо люблю текст, але боюся чистої сторінки. Перекладач ніколи не починає з чистої сторінки, як, скажімо, автор. Для перекладача тексти ніколи не закінчуються (на відміну від замовлень). Мені подобається така опція: завжди мати під рукою текст, у який можна поринати, скільки влізе і не боятися, що завтра в тебе закінчаться ідеї і тексти відповідно. Крім того, ще з часів ранньої юності я усвідомила, що органонами (слівце Хвильового, раптом що) не переношу працювати в системі, тобто коли в тебе є начальник, підлеглі, купа різних документів і звітів, коли тебе постійно гальмують різні «неуставні» стосунки в колективі тощо. Не можу сказати, що не люблю працювати в команді. Власне, готуючи переклад книги, ми працюємо в команді, і я якось виконую свою роль, але я справді ненавиджу, коли «команда» випиває останню каву. А перекладачі, з одного боку, працюють удома, а з другого – завжди можна через інтернет сконтактуватися з колегами з приводу якихось дискусійних моментів. По-моєму, ідеально. Український перекладач також часто має справу з різними «неможливостями», які цікаво й захопливо уможливлювати. От, наприклад, ану переклади без словника буквально на око мореплавські терміни чи назви тварин і птахів, про яких в Україні й не чули. Така атмосфера бадьорить. (Але, звісно, я від словників не відмовилася б).

Щодо недоліків. Через особисті обставини робота перекладачем практично позбавляє мене часу на сон. Щоб нормально працювати, мені потрібно зосередитися, а робити це, коли тебе на шматки рве малеча, неможливо. Тому я працюю чи, правильніше сказати, працювала вночі. О 3 лягаєш, о 7 ранку найстаршому синові до школи. Як то кажуть, не повторюйте цей трюк у реальному житті. Зараз я вдосконалила свою систему, лягаємо всі разом о 9-й вечора, о 3 ранку прокидаюся, от вам до сьомої чотири прекрасні робочі години. Але все одно недосипання залишається моєю основною проблемою. Другий недолік, про який говорять всі перекладачі художки, невідповідні до праці гонорари. В принципі, я ще жодного разу у своєму житті не чула, щоб хтось сказав: «Досить із мене вже цих грошей». Однак перекладачеві принаймні має вистачати на регулярні поїздки до країн, із мов яких він перекладає. А тут нам ще є куди рости.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Поки що в мене такої потреби не виникало, але, можливо, це залежить від типу творів, які перекладаєш. Як я вже говорила, є твори, де треба триматися змісту, а є твори, де треба триматися слів. Мені поки що траплялися легші – перші. Зміст в основному зрозуміти легше, ніж стиль. Якщо стиль важливіший, консультації з автором дуже бажані.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

На мою думку, перекладачеві, окрім знання мов і загальної ерудиції, потрібно мати здоровий глузд і багатий побутовий досвід. Якщо якісь деталі із перекладеного не вкладаються в загальну логіку тексту, то, очевидно, щось пішло не так. Буває, читаєш перекладену книгу і раптом якась деталь здається дивною. Туди наче на велосипеді їхав, а назад пішки йде. Такі чудасії є справжніми перекладацькими злочинами, а не «непозбувна бентега» чи ще якісь «нелегкості» стилю. Краще визнати своє безсилля й попросити допомоги в коллег і редактора, ніж таке допускати до друку.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Був один важкий текст (його ще не опублікували, тому який саме, не скажу) – почесний автор, купа виносок, своєрідна мова, специфічні терміни, що вимагали розбиратися в деталях різних галузей. Напартачити дуже легко, і спеціалісти одразу ж помітять твою помилку. Словників практично немає. І треба ж таке, щоб цей професійний виклик прийшовся на той час, коли молодша донька почала повзати. Хто в темі, зрозуміє, про що я. Словом, здавалося, що не перекладаю, а лізу на скляну гору. Останній місяць роботи трималася лише на каві й мотиваційних цитатах.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Принципово не хочу сама обирати твори для перекладу. Звісно, це має бути книга якогось рівня. Але цікава сама пригода: куди занесе цього разу?

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич
50. Оксана Луцишина
51. Остап Українець

пʼятниця, 9 червня 2017 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 51. Остап Українець


Як Ви стали перекладачем?

Із найбанальнішого з можливих варіантів – класі в 9-10 почав перекладати улюблені пісні, тоді перейшов на поезію (дуже наївні спроби перекладу Бравнінґа та Еліота). Тоді поволеньки перейшов на прозу, на Лавкрафта, з яким донині нерозлучний. На першому курсі з подачі Дмитра Дроздовського я опублікував у «Всесвіті» свій перший переклад, уривок з Лавкрафта. Через два роки, там само – «Спустошену землю» Томаса Еліота, абсолютно відмінний від шкільного і, можна сказати, перший «дорослий» переклад. На той час у мене вже було в запасі трохи перекладів Лавкрафта, і з нього почалася моя співпраця з Олексієм Жупанським і загалом перекладацьке життя.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю головно на українську і з англійської. Принаймні, комерційно – на цю пару найбільше замовлень. На російську перекладати можу, але принципово не перекладаю (хоч і була нагода одного разу). З російської нещодавно також доводилося. Інші мови – польська, сербська, білоруська, англосаксонська, староверхньонімецька; вони є в активі, у мене з них є завершені чи частково завершені переклади, але я їх поки що ніде не публікував – сподіваюся, справді «поки що», бо там є дуже цікаві речі. Що ж до «чому»... Тут, насправді, все просто. Я їх обрав або тому, що знаю (як білоруську чи польську), або вивчив, тому що мене страшенно цікавили деякі неперекладені тексти (переважно стосується мертвих мов). Але тут, звісно, різниця між потенційною можливістю здійснювати переклад, і тим, чи я насправді цим займаюся на постійній основі. Бо це все ж різні речі.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я чомусь погано уявляю, що можна відповісти на це запитання. Зазвичай я отримую текст оригіналу – і сідаю за роботу. Паралельно цікавлюся біографією автора, історією написання тексту, реаліями, які потрібні для перекладу. А ще надважливо те, що я працюю не сам – всі прозові переклади я виконую разом із Катею Дудкою, моєю незмінною колегою, тому головне питання, яке зазвичай постає – хто що перекладає і хто що вичитує.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Перше замовлення я знайшов сам – писав видавцям, аж поки знайшов зацікавленого. Друге – через посередників. Там видавець шукав перекладача, і знайомі порадили мені звернутися. Далі вже видавці самі мене знаходили, і, що найприємніше – значно частіше, ніж ми думали. Тепер на одну перекладену книжку в нас припадає по дві-три відхилені пропозиції – відхилені саме через брак часу. І це надзвичайно приємно.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Єдина філософська концепція, в яку я безумовно вірю – це сродна праця. І переклад для себе вважаю такою. Мені приносить колосальне задоволення процес перекладу і, насправді, від одного перекладу часто відпочиваю за іншим, від однієї мови за іншою – раніше для мене це був спосіб відпочинку, і я дуже радий, що це стало моєю роботою. А недоліки... по-перше, жоден переклад не буває досконалим, це зрозуміло, але з нашим поточним правописом, у якому вистачає різночитань, чималі шанси наразитися на незгодних із чимось. Терміни могли б бути більші, гонорари – вищі. Але з адекватним видавництвом завжди можна домовитися про взаємовигідну співпрацю, адекватних видавництв у нас чимало, і є сенс сподіватися, що з часом все буде змінюватися на краще – воно вже змінюється.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Гадаю, так. Я знаю перекладачів, які консультуються зі «своїми» авторами з приводу перекладу, скажімо, вигаданих власних назв чи неологізмів. Це може неабияк допомогти, наблизити переклад до оригіналу, власне, до того тексту, який хотів показати світові його автор. Але сам я працюю переважно з «мертвими англо-саксами протестантського віросповідання» тому самому консультуватися подібним чином поки, на щастя, не доводилося.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Передовсім важливо, щоби перекладач був ерудитом. Переклад – це таке собі інтелектуальне змагання між автором та перекладачем. Перекладач намагається розшифрувати те, що зашифрував автор, декодувати цю інформацію, не розгубивши дорогою й того, про що автор писав відкрито. І я зараз не про блакитні завіси, а про цілком практичні речі – завжди є абревіатури, зрозумілі читачам оригіналу і цілком відсутні в нашій свідомості, є жарти, які через відсутність реалій нам незрозумілі, тощо. Я особисто полюбляю примітки у таких випадках – так, іноді це схоже на пояснення анекдота, так, завжди є ризик писати трюїзми, непотрібні більшості читачів, але добре коментоване видання полегшує читачам досвід, допомагає охопити більшу авдиторію – а від цього, зрештою, виграють усі. Як на мене, то на першому місці знаходиться знання і володіння українською мовою (загалом мовою, на яку здійснюється переклад), на другому – ерудиція, особливо в царинах, дотичних до тематики тексту, і тільки на третьому – володіння мовою, з якої виконується переклад. Це, звісно, не означає, що володіння іноземною мовою настільки неважливе. Просто без перших двох пунктів хорошого перекладача ніколи не вийде, як би він не намагався.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Можу хіба сказати, що існують переклади, які з моєї пам’яті стерлися. Надзвичайно ясно я пам’ятаю хіба свого Еліота, бо над ним я просиджував ночами просто для власного задоволення – тому я чудово пам’ятаю навіть те, як бився над окремими словами чи римами. Із комерційними перекладами я, звісно, також не халтурю і намагаюся робити все якнайкраще, проте навіть із текстами, які мені дуже подобаються (а через «не хочу» я ніколи не перекладав), такого «врізання в пам’ять» не бувало.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Відверто кажучи, я ніколи не перекладав книжки, які не хотів перекладати – просто відмовлявся від них. Переклад – то дуже інтимні стосунки з текстом, коли потрібно побачити, прочитати і засвоїти кожнісінький фрагмент, кожне слово. Текст потрібно любити. Звісно, є книжки, які хочеться перекласти – скажімо, «Золоту Гілку» Фрезера, «Шум і лють» Фолкнера. Але я вірю, що на них іще прийде свій час. Частково моя мрія збулася, коли нас із Катею запросили перекладати По. Зараз я перекладаю ще одну книжку, яку можна вважати «книжкою мрії». Тому в певному сенсі я таки вважаю себе цілком вільним, і вважаю, що коли вже мені хочеться перекласти якусь книжку – це не далека мрія, а просто питання часу.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич
50. Оксана Луцишина

середа, 17 серпня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 50. Оксана Луцишина

Фото: Валентин Кузан

Як Ви стали перекладачем?

Я не знаю, чи стала. Радше навіть ні. Це не є моє постійне заняття. Це навіть не заняття, до якого я часто повертаюся. Мабуть, трохи від безвиході – бо більше не було кому, чи ще з якихось таких ж доволі альтруїстичних міркувань. Я гадаю, найточніше буде сказати, з міркувань обов’язку.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

За першою освітою я англійський філолог. Зараз живу переважно в США. Один час переклала кілька книг з англійської на українську для юнацтва для Видавництва Старого Лева. Щось там трохи робила з поезії, теж англомовну. Але останніми роками я переважно перекладаю з української на англійську, бо, знову ж таки, просто не завжди є кому. Є, звісно, але цих людей не так багато, і всі переважно завантажені.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я перекладаю наразі тільки вірші, то тільки добірки, поза книжками і поза збірками. Кілька разів перекладала есеї, одного разу книжку оповідань. Щоразу це приблизно той самий механізм – спершу підрядник, на це іде багато часу. Потім кілька читок. Потім прошу когось ще це прочитати, або, якщо працюю із співперекладачем, то тут підключається вона чи він.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Ні, це в моєму випадку набагато простіше, до мене може звернутися або сам автор, або людина, яка керує певним проектом, і попросити, щоб я щось переклала. Часто мушу відмовляти, бо я маю постійну працю і до всього, сама пишу прозу, а це вимагає просто колосальних часових затрат. Мені довелося робити вибір – або моя проза, або все інше. Ну бо я і так завантажена, я викладаю в університеті. Мій час – це і так лише те, що залишається після роботи. Я можу присвятити його лише одній речі, і ця річ – проза.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Це у моєму випадку не фах, а щось радше як гобі. Це цікава робота, творча, але моя головна творчість – то власна, прозова, тому переклад мало що додає до мого творчого життя.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Звісно, є, якщо є така можливість. Завжди існує небезпека непорозуміння, і якщо можна це одразу вияснити, то чому ні?

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

В ідеалі добре би знати обидві мови дуже добре – і ту, на яку перекладаєш, і ту, з якої. Але все ж на, на яку, мені здається, важливіша. Інакше можна перекласти найкращого поета так, що він зазвучить як інструкція до пральної машинки. Історія знає багато випадків, коли мов, з якої перекладалося, була у перекладача аж ніяк не на висоті, але він чи вона були віртуозами своєї. Читач це пробачає, читач може і не знати оригіналу, але назавжди закохатися в цей, зрештою, поганий переклад, власне, переспів.

Ще для перекладача важливо мати дуже добре вухо, відчувати тони і напівтони. Глухота на тон спричиняє зміну інтонації твору, і іронічна проза може читатися як сентиментальна і навпаки.

Я би ще сказала, ерудиція. А то знову ж, можна не вловити алюзії або відсилання, і мимоволі спростити текст.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Колись, ще коли я думала, що буду перекладати з англійської на українську, я переклала досить велику добірку Воллеса Стівенса, американського поета, і написала супровідний есей. Була гарна публікація в Кур'єрі Кривбасу. Мені дуже подобалась ця праця, тому що я люблю Стівенса і він справив на мене вплив як на поетку. Я тоді перечитала переклади його на кілька інших мов, ту ж російську, іспанську, підняла інші українські переклади (виявилося, і такі існують, Оксани Батюк, Леся Белея). На російську його перекладав зокрема Алексєй Цвєтков, знаний поет, який часто приїжджає в Україну, живе в США.

Отже, я просто читала переклади і дивилася на те, як собі перекладачі дають раду з тональністю, з інтонацією. Стівенс складний – він дуже іронічний і сухуватий, зовсім не те емоційне поле, що в українській поезії. Нам це не так притаманно, у нас емоційність інакша. Іронія у нас теж очевидніша. А в нього це сплав іронії, філософічності, інтертекстуальності. Надзвичайний поет, я багато у нього вчилася.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

То вже хіба в іншій інкарнації… Я дуже люблю прозаїка Дж. М. Кутзее (ще транскрибують як Кьотце, хоча сам він вимовляє своє прізвище якось як “Коутзіє”). Це чудовий автор, дуже лаконічна і разом із тим внутрішньо розжарена проза. Я навіть почала, і зробила кілька розділів його роману “Безчестя,” але зупинилася – як я вже сказала, постав вибір: моя проза або все інше. Я вибрала свою прозу.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич

субота, 13 серпня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 49. Олена Концевич


Як Ви стали перекладачем?

Ніколи не бачила себе перекладачем, попри те, що це – мій фах. Однокашники по Львівському університету Франка постійно щось перекладали, а мене тягло більше до різної писанини, журналістики; зрештою, з роками це нікуди не поділося, бо переклад – не єдине, чим я займаюся по життю. Потім поволеньки прийшло усвідомлення, що можу й хочу перекладати, з’явився перекладацький «свербіж». А тоді раптом отримала пропозицію взяти участь у перекладі збірки Зорана Ферича «Полапка Волта Діснея» з хорватської. Для мене тоді це був виклик, це був пан або пропав. Я обрала пана. Ну, і закрутилося.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Це не я обрала мову – вона обрала мене. Я планувала вступати на польську філологію: гарно знала цю мову з дитинства. Однак мене записали у групу сербістів. Три роки я пручалася в небажанні вивчати сербську. А тоді поїхала на мовне стажування у Белград, і це була любов з першого погляду. Любов до цієї мови, країни, до цих людей, менталітету, якась глибинна спорідненість. Виникла нагальна, невідкладна потреба поділитися всім цим із моїми земляками, і переклад став чарівною паличкою, котра дуже цьому посприяла. Відтоді з Балканами не розлучаюся. «Мої» мови – сербська, хорватська, боснійська. Останнім часом все частіше експериментую з болгарською, англійською, польською. Часто працюю з російською – перекладаю як з неї, так і нею.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я сідаю, відкриваю текст і перекладаю. Не можу попередньо перечитувати кілька разів, розбирати на фрагменти, бо починаю акцентувати увагу на нюансах, непотрібних деталях – це відволікає від сприйняття книжки як єдиного цілого, губиться азарт і концентрація. Вже потім, в процесі редагування, сто разів кручу, змінюю і правлю до бажаного результату. Коли знайомлюсь із текстом, занотовую якісь заготовки, ідеї, часто навіть на полях книги. І зазвичай на фінішній прямій переконуюсь, що найкращими були саме ті відповідники чи звороти, котрі прийшли першими, спонтанно.

Це стосується, в основному, прози, бо з поезією все інакше. Поезія примхлива, вона вимагає не стільки концентрації, як натхнення. А ще не вмію працювати за системою. Перекладаю вкрай недисципліновано, керуюся винятково настроєм і якимись метафізичними силами, котрі диктують чи не диктують мені сьогодні потрібні слова.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Щоразу по-різному. Найчастіше ідея перекласти ту чи іншу книжку виникає негайно після її прочитання. Тоді починається пошук видавництва, фінансування і паперова тяганина, без якої, на жаль, не обійтися. Буває й навпаки – телефонують з видавництва і запитують, чи не хотіла б я перекласти те і те. Зазвичай я, звісно ж, хочу.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Недоліком особисто для мене є те, що переклад вимагає терпіння і всидливості. Я ж текстом не просуваюся, а галопую, часто доводиться повертатися і перевіряти саму себе. До недоліків можна віднести грошовий бік справи, але для мене переклад уже давно є насамперед задоволенням, а не засобом заробітку, тому ставлюся до цього по-філософськи. А загалом складно уявити більший бонус, ніж той, який отримує перекладач, запускаючи зуби в текст. Для мене цей процес має певний наркотичний ефект. Почуваєшся трішки Алісою в Країні див. Навіть коли втомлюєшся і змушений зробити паузу, аби відновився ритм твого філологічного дихання, не можеш спокійно ходити повз комп’ютер та стос нотаток – тягне сісти і знову у все це залізти. Художній переклад для мене – не робота, а пристрасть. А коли це щоразу нова пристрасть, що може бути краще?

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Коли перекладала оповідання для своєї першої друкованої збірки, мала мільйон запитань і стільки ж сумнівів, чи звертатися по допомогу. Було якось соромно – що це за перекладач, коли не може дати раду тексту? Врешті все ж написала авторові і отримала вичерпну консультацію. Запитувати варто і треба, надто якщо текст складний, якщо письменник полюбляє інтертексти, гру в слова і т.д. Не бачила автора, котрий відмовив би у допомозі (може, мені з цим просто пощастило).

Стараюся впоратись із роботою сама. Але оскільки найчастіше знаю автора особисто, існує цей незримий страхувальний трос, відчуття ліктя, навіть якщо допомога не знадобиться. Це підтримує.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Дуже часто, читаючи переклади навіть знаних фахівців, не можу позбутися відчуття, що жую картон. Переклад виважений до слова, вилизаний – і при цьому безнадійно казенний, сухий. Гарного перекладача відрізняє бездоганне відчуття мови – своєї і чужої, – вміння зіставляти, експериментувати. Не боятись слів – здається, Андрій Гаврилов, на кіно-дубляжах якого виросло щонайменше моє покоління, сказав, що коли перекладач перекладає слова нью-йоркського гангстера «I must go and shit now» як «Я піду до вбиральні», – він займається не своєю справою.

Перекладач повинен гарно знати менталітет народу, з мови якого перекладає; мусить уміти знаходити компроміс, аби читач забував, що має справу з перекладом. Плюс, гарний перекладач не повинен бути книжковим хробаком і пам’ятати, що мова – це не мета, а засіб. Коли починається гонитва за дослівністю і борсання в рамках чинного правопису – перекладові можна сміло співати реквієм. Ну і потрібна певна іскра, хист, я б назвала це навіть перекладацьким шармом. І, звісно, самокритичність, постійне самовдосконалення і впевненість, що можеш краще.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Кожен новий переклад – це новий досвід. Коли перекладала для часопису «Потяг 76» оповідання Ігора Мароєвича, змушена була відкласти роботу на кілька місяців, а перечитавши готовий текст, вжахнулася – настільки мені не сподобалась власна робота. Переробляла з нуля. Страшенно люблю експериментувати із складними, «непідйомними» текстами, наприклад, Сави Дам’янова – це справжній виклик. Дуже горда своїм перекладом його сороміцької «Казки про царя» – це віршований дрімучий ліс мовних покручів, архаїзмів, оксюморонів, сленгу і найвишуканішої лайки. Але, гадаю, я впоралась.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Краще не чіпати цю тему, бо перелік вийде нескінченний. Все частіше ловлю себе на тому, що більшість того, що взагалі читаю, – власне сербська та хорватська література. Ніколи не обмежую себе у перекладі того, що подобається. Навіть якщо це робиться «у шухляду» і немає схеми, що робити з цим в подальшому – перекладаю у вільний час для себе, вправляюся. Коли перекладаєш те, що обрав сам, щось близьке тобі за духом – робота йде швидше. Але жодних планів та імен розкривати не буду – хтозна, яким з них судилося бути втіленими у життя.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк

четвер, 11 серпня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 48. Віра Вовк


Як Ви стали перекладачем?

Я ніколи не вважала себе перекладачем. Почала перекладати на португальську мову деяких українських клясиків, потім новаторів, бо то був зовсім невідомий світ у Бразилії

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладала я з української на португальську й німецьку, і з португальської й німецької на українську, а також з німецької на португальську (для потреб своїх студентів). Це мови, якими вільно володію.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Перш усього, вибираю твори, які мені до вподоби, переважно поезію і короткі оповідання. Ніколи не перекладала романів.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Працюю для власного вдоволення, ніколи на замовлення. Свої переклади видаю сама і сама їх розсилаю авторам і бібліотекам. З видавництвами мала до діла тільки тоді, коли перекладала сучасну німецьку лірику. Видавництвам ішлося про гонорар за авторські права, якого я не могла заплатити. Однак ми без нього домовились, бо ішлось про університетське видання  ("Fonte/ Antologia da Lírica Alemã"  Editora "Velha Lapa", RJ, 1999).

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки? Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте? 

Переклад є визовом для мене. Мені цікаво, чи буду з нього вдоволена. Не знаю, чи є сенс запитувати авторів про переклад, хіба, коли йдеться про гонорар, або про його видання, з огляду на авторські права.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Перекладач мусить добре знати обі мови: ту з якої, і ту на яку перекладає. Крім того повинен бути обізнаний зі світом твору: його історією, культурою, побутом. Коли ідеться про поезію, треба мати поетичний хист, щоб віддати її авру.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Найважливішим своїм  двомовним перекладом уважаю "Тіні забутих предків" М.Коцюбинського, вже хоч би тому, що я виростала в Карпатах, мені добре відомі всі їхні "пахощі й прянощі" і  відчуваю себе їхнім спадкоємцем...

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Уже перед декількома роками, через "Літературну Україну" я об'явила, що покінчила з перекладами й надалі я - тільки письменниця.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський

вівторок, 26 липня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 47. Юрій Тарнавський

Фото: Устя Тарнавська/АД Джеймсон

Як Ви стали перекладачем?

Пов’язане це з фактом, що я, як українець, проживав на чужині, де українська мова була чужою і нею мало-хто розмовляв. Якщо не помиляюся, моїм першим серйозним перекладом був переклад оповідання «Я» Хвильового на англійську мову. Було це, думаю, десь 1956-7 р. в місті Покіпсі, на північ від Нью-Йорку, де я недавно поступив на працю в компанії ІБМ. Твір цей мені дуже сподобався, і я чомусь хотів, щоб він існував англійською, хоч друкувати його я нікуди не посилав. Вийшов він тільки 1973 р. у двомовнім томику перекладів короткої української прози, укладенім Юрієм Луцьким п. н. Modern Ukrainian Short Stories, в який теж увійшли мої раніше зроблені з таких самих мотивів переклади оповідання «Новина» Стефаника та «На камені» Коцюбинського (останнє у співпраці з П. Килиною). «Я», до речі, я переклав не як «І», що було очевидне, а як «My Being» що відображувало моє проникнення екзистенціялізмом того часу. (Частинно, це теж було зумовлене фактом, що англійське «I» виглядало, як римське число «1». Але екзистенціялізм тут був вирішальним.)

Два вищезгадані оповідання друкувалися вперше в українськім студентськім англомовнім журналі Horizons, редактором якого я був у той час, перше 1961 р., а друге 1962. У цім виданні я теж друкував свої переклади поезії декого з моїх друзів, а саме Б. Бойчука, Ж. Васильківської, Б. Рубчака, та П. Килини, всі 1961 р.

Але першим моїм друкованим перекладом був досить таки великий вибір поезій Федеріка Ґарсії Льорки, які я переклав на прохання Ігоря Костецького для його видання Вибраний Ґарсія Льорка, що вийшов книжкою 1957 р.

1959 р. появилося перше число Нових поезій, видаване Нью-Йоркською Групою, редактором якого я був спільно з Бойчуком. Для нього я переклав поезію Пабля Неруди, Езри Павнда, та Ґеорґа Тракля, стовпів модерністичної поезії, з наміром зробити їх доступними українському читачеві, щоб таким чином усучаснити українську культуру. В пізніших числах, та й інших публікаціях, я друкував більше перекладів того ж таки типу, і з тим самим наміром.

З тієї ж самої причини, і приблизно в той сам час, взявся я за переклад українських дум, які я надзвичайно цінував, і які дальше ціную—спершу сам (першою була «Дума про Олексія Поповича»), а пізніше у співпраці з Килиною. Привело це до того, що вкінці зробили ми переклад усіх дум, який був виданий Українським Гарвардським Інститутом у двомовній книжці Ukrainian Dumy 1979 р.

Може варто згадати тут головніші переклади, які я зробив вже роками пізніше—оповідання «Голос трави» Валерія Шевчука, що вийшов у журналі Agni 1993 р., вибір поезій Володимира Цибулька, зібраний у книжках Angels in a Pyramid 2001 р. та An Eye in the Belfry 2006 р., та збірку поезій Романа Бабовала Око в небезпеці, частина яких була надрукована п. н. An Eye in Danger у Кур’єрі Кривбасу 2006 р. Залишається невиданим переклад Замість сонетів та октав Павла Тичини, який я розпочав ще десь в 1950-х, а переробив недавно. Хотілося б знайти видавця на нього.

Тобто, що спонукувало і далі спонукує мене стати перекладачем було і є бажання зробити українську літературу доступну неукраїнському читачеві, а неукраїнську—читачеві українському. А каталізатором цього, як я сказав, був факт, що жив я в чужомовнім оточенні.

Але мабуть найбільше перекладів зробив я із себе самого, з української на англійську, і навпаки. Прозу перестав я писати українською після виходу мого першого роману Шляхи, тому, що редактор Сучасности, де я тоді друкувався, втручався без дозволу в мою мову. Всі наступні мої прозові твори були написані спершу англійською, і уривки з деяких із них я переклав на українську, часами багато років пізніше. Найважливішою публікацією цього є вибір із семи моїх довгих англомовних прозових торів, п. н. Сім спроб, поміщений у книжці моєї вибраної прози, Їх немає 2000 р. Окремим явищем є збірка оповідань, Короткі хвости, що вийшла українською 2006 р., ще до появи ориґінального англомовного твору Short Tails, який появився тільки 2012 р. Десь від середини 1960-х років до середини 1980-х писав я поезію здебільшого англійською, хоч рідко-коли старався її видрукувати. Вкінці я переклав всі ці твори українською, і вийшли вони 1999 р. в другім томі моїх зібраних поезій Їх немає. Переклав я теж українською свої мініромани «Крик» та «Колишній піяніст Фітіпалду», які появилися, відповідно, перший у Кур’єрі Кривбасу 2003 р, а другий у журналі Всесвіт 2013 р. Окремим явищем тут є збірка Ось як я видужую, написана 1974-5 р., яку я писав в той сам час спершу англійською, а тоді українською, і яка появилася окремим виданням 1978 р. Є це симптом досить таки болючого для мене мого мовного роздвоєння, знову ж таки спричинений фактом, де я постійно проживаю.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Як зазначив я вище, більшість моїх перекладів зроблена з англійської мови на українську, і навпаки, зі згаданих причин. Досить багато поезії я переклав з еспанської на українську, щоб внести елементи цієї культури, які я вважав важливими, в українську культуру. Дещо я переклав з німецької, як уже згаданого Ґеорґа Тракля.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Для мене переклад схожий на особисту творчість, і я відтворюю ориґінали, як мені підказує мій смак та інтуїція. Тут я не відрізняю якихось особливих відмінностей у жанрах. Ручій ориґіналу підхоплює мене і несе куди тече, і я відтворюю це мовою перекладу. Але я не уважаю себе професійним перекладачем, а письменником, який в той час перекладає. Перекладати, до речі, я дуже не люблю, і роблю це тільки, так би мовити, в критичних ситуаціях. Від довшого вже часу, я не перекладаю інших авторів, і навряд чи це зміниться. Набридло мені теж перекладати себе самого. Це можливо ще більше осоружне мені, ніж перекладати когось іншого.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Замовлень я мав небагато, і майже все, що я переклав, робив із особистих потреб. Одним з небагатьох, був переклад Бекетового Krapp’s Last Tape, який я зробив на прохання Сучасности, і який вийшов в окремій книжці разом із перекладом Waiting for Godot, який зробив Бойчук. Переклав я заголовок як Остання стрічка Краппа. Існує переклад цього твору, зроблений кимось іншим п. н. Остання стрічка Среча. Я думаю, що це дуже невдалий, і напевно несмачний, вибір. «Crap» англійською рідко коли означає кал, а звичайно щось безвартісне, що Бекет напевно мав на думці. Мій вибір був теж не найкращим, і тепер я змінив би його на Остання стрічка Труппа. Думаю, що це чудово віддає Бекетів намір, і навіть фонетику, і, якщо б мій переклад колись передруковувався, я б назвав його саме так.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Ненавиджу його, і тому він не є моїм фахом. Є це завжди примушення.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Безперечно, якщо щось незрозуміле, то чудово могти запитати автора. Теж, мабуть варто порадитися з ним про вибір, коли існують різні можливості. Але автори не завжди розуміють себе і втручання може бути шкідливим.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Треба знати перфектно обі мови, а особливо мову перекладу. В Україні я бачив чимало перекладів на англійську, зроблених особами, які цією мовою не володіють плинно—це просто жах. Не розумію звідки походить така сaмопевність у людей, які на це не мають підстави. А взагалі, треба знати перфектно обидві культури і особливості стилю, який практикує автор ориґіналу.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Переклад дум є для мене мабуть найважливішим, у цій ділянці. Мені було цікаво розвинути спосіб їх перекладати. Часто, я робив переклад майже дослівним, і він виходив краще, ніж був би переклад «природний». Наприклад, «словами промовляли, сльозами умивали», я перекладав як “they spoke with words and cried with tears” радше, ніж “they spoke and cried.” Дослівний переклад віддав специфіку мови ориґіналу, а природний, був би просто сухим. «Словами промовляли«, наприклад, є теж дивним в українській мові, але вислів став частиною стилю творів цього жанру. І я хотів зробити це саме в англійській. А «вовки-сіроманці» я переклав як “gray-maned wolves,” тобто, «сивогриві вовки», передаючи цим трохи фонетику як теж і незвичність ориґіналу. “Gray wolves” знову ж звучало б сухо.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Тут є один виняток. Дуже хотів би перекласти Ілюмінації, Артюра Рембо, мого улюбленого поета. Український переклад цього твору, що вийшов у томику вибраних поезій Рембо українською два десятки років тому п. н. П’яний корабель, багато в дечому невдалий. Вже сам заголовок переложено неправильно, як Осяяння, тоді як Рембо мав на увазі ілюміновані середньовічні рукописи. І взагалі, слова у цій книжці часто розсипаються, немов тирса. Ще й до того місцями тут пробивається незнання французької мови, як наприклад, у поезії «Побожність», де “A ma seur Louise Vanaen Voringhem” переложено, як «Моїй сестрі Луїзі з Ворінгема», радше ніж «Сестрі Луїзі з Ворінгема», як було б треба. Адже маємо справу тут із законницею-монахинею а не з сестрою Рембо. Французькою “ma seur,” це титул, так само як “mon general.” Так, що переклад тут на часі. Хоч не знаю, чи зможу колись взятися за нього. Є інші важливіші пляни, і треба було б мені вивчити краще французьку. У прозі було б мені цікаво перекласти кілька оповідань Кляйста. Дуже подобається мені його суворо контрольований стиль, який має багато спільного з моїм. Але на це теж мабуть не матиму часу.

*

Юрій Тарнавський (Фото: Каріна Тарнавська)
 
*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно

неділя, 17 липня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 46. Василь Махно


Як Ви стали перекладачем?

Я почав перекладати із нестримного зацікавлення іншими літературами. До того ж, я належу до покоління, коли у розмовах тодішніх «тусовок» виникали імена зі світової літератури, які потрібно було знати і твори яких потрібно було прочитати, щоби належати до «кола своїх». У 90-ті роки практично неможливо було прочитати мексиканця Хуана Рульфо, а його «Педро Парамо» морочив нам голови уже самою назвою. За «Хозарським словником» полювали, а діставши два примірники (як знаєте, чоловічий  і жіночий) шукали той ключ, який власне ділить цю книгу на чоловічу і жіночу. Спочатку спробував був щось перекладати у віці 15 чи 16 років з російської поезії – Блок, Ахматова, Пастернак, але ті переклади так і залишилися у юначих зшитках. Після перших відвідин Польщі у 1988 році я привіз невелику збірку Чеслава Мілоша «Kroniki». Потім, виникло бажання перекласти Збіґнєва Герберта, на вірші якого я натрапив у журналі «Poezja». Як тих кілька чисел того журналу прибилися до Тернополя – не знаю? І вже точно не пригадую: у кого я їх позичив для читання. Згодом у мене зявилася непогана бібліотека польської, словацької, сербської, румунської поезії. Якогось разу мені передали тлустий том віршів і прози Нікіти Станеску. Румунської мови я не знаю, окрім кількох слів і висловів, але мені був цікавий сам процес вчитування у незрозумілий іншомовний текст. Перекладання, звісно, інший процес, аніж писання своїх текстів. Це схоже на спів, коли потрібно перейти з однієї октави на іншу, не сфальшувавши.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Найбільше поетичних перекладів у мене з польської мови, дещо є з англійської, сербської і, навіть, німецької. З польської я перекладав Чеслава Мілоша, Збіґнєва Герберта, Богдана Задуру, Януша Шубера, Анну Фрайліх, з англійської – Джона Ешбері, Джін Валентайн, з німецької – Ґотфріда Бенна, з сербської – Васко Попа. Були, звичайно, якісь принагідні переклади віршів інших поетів, але це не та кількість, яку варто обговорювати як певний доробок.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я не перекладав прози, а виключно вірші. Мабуть, саме мій суб’єктивний вибір відіграє і відігравав ключову роль.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Коли йдеться про видані мною перекладні поетичні книжки, то їх небагато, лише дві – книжка Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) і Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007). Першу я видав у Тернополі, дозволивши собі по молодечому поекспериментувати з віршами Герберта. Польський поет знав про вихід цієї книжки і дозволив її публікувати. Другу – вірші Шубера – я видавав уже у видавництві «Критика» з власної ініціативи і видавництво радо погодилося на таке видання. Тобто, коли йдеться про видання поетичних книжок, то годі очікувати замовлень від видавництв, бо комерційно ці проєкти ніколи стають успішними. Навіть, на Заході майже кожна поетична книжка, а особливо іноземного автора, фінансується фондами, які для таких цілей призначено.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Я гадаю, що у моєму випадку перекладацтво – це можливість відчути іншу поетичну мову, заглибившись у саму її серцевину.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Очевидно, що зясування певних речей тільки допомагає у якості перекладу.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Ну, по-перше – тонке відчуття слова. Я кажу про переклад виключно поезії. Коли поезію перкладає не поет, то, у переважній більшості, це відчутно. Є, звичайно, виключення – Кочур, Лукаш, Москаленко, але їх приклад лише підтверджує правило. Тому блискуче знання мови перекладачем ще не гарантує, що він якісно перекладе поетичний твір. У поезії приховано механізми, які для лінґвіста можуть бути зачинені. Що це за механізми – інтуїція, відчуття маґії слів, уміння впоратися з цим перекодуванням з однієї мови на іншу. Чогось можна навчитися, а чогось – ні.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Мабуть, це праця над книжкою Януша Шубера. Чому? Бо поезія Шубера локальна і універсальна. Сянік та околиці – це таке своєрідне Шуберове Макондо з усіма родинними та історичними перипетіями, з ламаними ліннями гірських пейзажів і урбаністикою маленького містечка, перетин і пограниччя культур та людських доль. Я переходив з поетом його містом від вірша до вірша і згадував щось зі свого життя і своїх загублених у часі і просторі галицьких містечок.

Якби Ви були цілком вільні обирати  яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?


Насправді я вільний обирати, тому, коли щось тепер і перекладаю, то виключно з того і тих, хто мені подобається. Ось, кинувши поглядом на щойно придбані книжки на моїх полицях – проза Рейнальдо Аренаса, Арундаті Рой, щоденники Йонаса Мекаса, оповідання про Чортків Карла-Еміля Францоза, романи Нормана Мані і т. д. Кажу в першу чергу про прозу, якої нема ще в українських перекладах. Перекладна література – класична і сучасна – це важлива частина культурного процесу, його тінь і доповнення. Тому перекладати потрібно!

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль